06.10.2017 Євроатлантична інтеграція: екологічний аспект

З метою підвищення рівня підтримки громадськістю державної політики у сфері євроатлантичної інтеграції та рівня довіри громадян України до НАТО як ключової інституції у зміцненні міжнародної безпеки 21 лютого 2017 р. главою держави була затверджена Концепція вдосконалення інформування громадськості про співробітництво України з НАТО на період 2017–2020 рр.

Її реалізація має забезпечити якісне інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції, зокрема, шляхом роз’яснення засад, принципів, політики та діяльності НАТО, змісту і засад взаємодії України з НАТО, стану та перспектив такого співробітництва, а також ролі НАТО у зміцненні міжнародної стабільності і безпеки. Так, пропонується проведення на постійній основі брифінгів з актуальних і поточних питань співробітництва, конференцій, круглих столів, семінарів, інформаційних заходів на тему євроатлантичної інтеграції України, днів євроатлантичного партнерства та тижнів НАТО.

Відомо, що НАТО є воєнно-політичною організацією. Проте нині діяльність Організації Північноатлантичного Договору охоплює вже не тільки воєнно-політичні аспекти. Здійснюється широкомасштабна співпраця з країнами-партнерами для забезпечення миру й безпеки в усій євроатлантичній зоні. Поняття “безпека” традиційно визначалось як індивідуальна або колективна захищеність, що досягається шляхом захисту територіальної цілісності, політичного суверенітету й національних інтересів. Останнім часом сутність терміна “безпека” зазнала змін – науковці дійшли висновку, що чинники навколишнього середовища, природні катастрофи й надзвичайні ситуації здійснюють значний, а подекуди й вирішальний вплив на масштаби воєнних конфліктів і політичну стабільність в окремих регіонах. Співробітництво у сфері екології й подолання наслідків природних і техногенних катастроф набули в НАТО нового значення.

В екологічному співробітництві між Україною й НАТО можна виділити декілька напрямів:

–        подолання наслідків Чорнобильської аварії;

–        урегулювання наслідків надзвичайних ситуацій;

–        утилізацію небезпечних боєприпасів, їхніх елементів і палива.

Водночас екологічний аспект міжнародної співпраці є дослідженим недостатньо й потребує ретельного вивчення й аналізу. Дослідження свідчать, що все більше науковців звертають свою увагу й обґрунтовують необхідність здійснення масштабної екологічної співпраці між Україною й НАТО. Проте вони здебільшого опосередковано торкаються цього аспекту під час вивчення ролі України в програмах партнерства з НАТО (Томашевич О.) та розвитку відносин особливого партнерства Україна-НАТО (Біла К.). Також у сфері наукових досліджень екологічного співробітництва Україна-НАТО слід виділити науково-аналітичні статті Гайдукова Л.Ф. і навчальні посібники “Україна на шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства” (Перепелиця Г.М.), “НАТО в сучасних євроатлантичних відносинах” (Полторацький О.С.) й “Україна та міжнародні організації” (Голуб Н.В., Клімкін П.А.).

Україна є учасником майже всіх програм НАТО і всіх миротворчих операцій. Проте гуманітарний аспект співробітництва, який перевершує військовий за кількістю напрямів (за різними класифікаціями, їх налічують до 10)  й досі залишається поза увагою, а разом з ним – екологічна сфера. Вона все ще залишається малодослідженим аспектом  і маловідомою сферою для громадян України, триваючи понад десятиліття й маючи багато позитивних результатів. Важливим напрямком з огляду на це залишається планомірна та цілеспрямована інформаційно-роз’яснювальна робота з широкого кола питань співробітництва України з НАТО.

Чорнобильська катастрофа засвідчила, що масштабні ядерні аварії призводять до глобальних наслідків і впливають на життєво важливі інтереси багатьох країн. Ресурси, необхідні для подолання наслідків техногенних катастроф такого масштабу, виходять далеко за межі економічних і технологічних можливостей окремої країни й потребують об’єднаних зусиль світової спільноти.

У 1997 р. було укладено основоположний документ між Україною й Організацією Північноатлантичного договору – Хартію Україна–НАТО. Серед найпріоритетніших сфер консультацій і співробітництва було визначено цивільне планування на випадок надзвичайних ситуацій, аспекти безпеки у сфері довкілля та ядерну безпеку [3]. Також  1997 року було укладено Меморандум про взаєморозуміння щодо планування при надзвичайних ситуаціях цивільного характеру й готовності до катастроф. У ньому, зокрема, стверджується намір проводити дослідження, націлені на поглиблення, завдяки міжнародному співробітництву, загальних можливостей реагування на ядерні аварії [4]. Спільні заходи в межах Меморандуму основані на всебічному й систематичному аналізі Чорнобильської катастрофи та здійснюються в співробітництві з відповідними технічними комітетами НАТО, підпорядкованими Головному комітету з планування при надзвичайних ситуаціях цивільного характеру, передусім Комітетом з цивільного захисту, Спільним медичним комітетом, Комітетом з планування продуктів харчування та сільського господарства й Комітетом з планування цивільної авіації.

Уперше в Україні 23–27 червня 2003 року було проведено засідання Наукового комітету НАТО. Головним питанням порядку денного засідання стало визначення пріоритетних напрямів співробітництва України з НАТО у сфері науки й технологій [5]. Ця зустріч стала етапною у відносинах між Північноатлантичним альянсом та українською науковою спільнотою. В основі цих відносин лежить діяльність Робочої групи Україна-НАТО з наукового співробітництва й співробітництва в галузі навколишнього середовища, що проводить щорічні засідання в межах Комісії Україна-НАТО. Планування задля готовності до таких наслідків техногенних надзвичайних ситуацій, як Чорнобильська катастрофа, у сільському господарстві, водопостачанні та інших життєво важливих ресурсах є одним із головних напрямків співпраці. Саме в межах НАТО діє механізм взаємних консультацій та обміну досвідом з питань ядерної безпеки й фізичного захисту ядерних матеріалів. Питання ядерної безпеки є постійним на порядку денному Комітету оборонного планування НАТО.

Саме в межах співпраці з Альянсом здійснюється планування задля готовності до катастроф і цивільно-військове співробітництво, проводяться навчальні курси й семінари, спільні дослідження й консультації. Усе це має винятково важливе значення для подолання Чорнобильської аварії – катастрофи світового масштабу.

Співпраця з НАТО з Чорнобильського питання особлива тим, що Альянс як організація не визначає, кому насамперед потрібно надати допомогу в межах того чи іншого проекту. Країни-члени вирішують індивідуально чиї ініціативи вони воліють підтримувати й розвивати. Від країни, якій надається допомога, очікують політичного й адміністративного сприяння для вдалого запровадження нової ініціативи, а також фінансової та/або матеріально-технічної підтримки. Надаючи необхідні знання й досвід і запроваджуючи нові технології в різних країнах світу, НАТО надає унікальні ресурси для подолання наявних і відвернення майбутніх загроз.

Співпраця між Україною й НАТО в галузі планування на випадок надзвичайних ситуацій почалась у 1995 році, після великих злив і повеней на річках Уда й Донець у східній Україні. 1996 року Україна стала місцем першої зустрічі Ради планування на випадок надзвичайних ситуацій поза межами НАТО. У зв’язку з навчаннями “Карпатська безпека ’96” у Львові відбулося засідання Комітету цивільного захисту НАТО за участю країн-партнерів.

У грудні 1997 р. Україна й НАТО підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо планування при надзвичайних ситуаціях цивільного характеру й готовності до катастроф, засвідчивши, що цей напрям співпраці є одним знайпріоритетніших.

У 1998 р. під час повені на Закарпатті НАТО та країни РЄАП надали Україні вчасну допомогу, узгодивши проведення необхідних заходів з Відділом координації гуманітарних справ ООН. Для поліпшення готовності до надзвичайних ситуацій у цьому регіоні були проведені багатонаціональні навчання “Закарпаття – 2000”. Понад 300 учасників навчань від держав-членів НАТО й країн-партнерів спільно відпрацьовували дії під час операцій з ліквідації наслідків повеней у регіоні, який у ХХ ст. 13 разів зазнавав сильних катастроф.  Напрацьований досвід знадобився вже за рік, коли в березні    2001 р. рівень води перевищив максимальні позначки майже на 1,1 метра. У цій критичній ситуації Уряд України звернувся за допомогою до Північноатлантичного Альянсу. Євроатлантичний центр координації оперативно зреагував на стихійне лихо. Відгукнулося 20 країн-членів Ради Євроатлантичного Партнерства [8]. Улітку 2008 р. допомога Альянсу також була незамінною, коли Прут і Дністер вийшли з берегів.

У межах Ініціативи з навколишнього середовища та безпеки (спільної програми НАТО, ОБСЄ, Програми навколишнього середовища ООН і Програми розвитку ООН) Україна є учасником проекту з моніторингу в режимі реального часу стану річок Прут та Дністер. Крім України, у проекті задіяні Молдова й Румунія. Завдяки фінансуванню НАТО було встановлено автоматичні станції моніторингу стану якості та кількості води в цих річках .

 

Між МНС України та НАТО налагоджено безпосереднє співробітництво. Воно ґрунтується передусім на невійськовий аспектах. Міністерство здійснює співробітництво з НАТО завдяки виконанню відповідних заходів Індивідуальної програми партнерства та Робочого плану імплементації Хартії, встановлення прямих контактів з Директоратом НАТО з планування при надзвичайних ситуаціях цивільного характеру, а також завдяки реалізації положень Меморандуму про взаєморозуміння в галузі планування  при надзвичайних ситуаціях цивільного характеру та готовності до катастроф між МНС України і НАТО.

Участь керівництва, підрозділів та окремих представників Міністерства в практичних заходах співробітництва з країнами НАТО позитивно впливає на фаховий рівень, дозволяє оволодіти спеціальними процедурами Альянсу та стандартами щодо планування, підготовки і проведення рятувальних операцій, сприяє поліпшенню взаємодії з країнами НАТО під час спільних дій у надзвичайних ситуаціях цивільного характеру.

Зрозуміло, що НАТО не може „скасувати” чи зменшити кількість стихійних лих або їхню руйнівну силу. Проте допомогти підвищити ефективність протипаводкового захисту, а також поліпшити систему прогнозування й моделювання можливих майбутніх надзвичайних ситуацій Альянсові під силу.

Військово-промисловий сектор є одним з екологічно найнебезпечніших чинників техногенної небезпеки. Наприкінці ХХ ст. на військові потреби у світі використовувалося приблизно 2 % території Землі, що майже в 2 рази більше, ніж 20 років тому. В Україні території, зайняті під військові об’єкти, охоплюють 15 % від загальної площі держави [11]. Військова діяльність є одним із чинників техногенної безпеки, що становить найбільшу екологічну загрозу.

Розуміючи всю серйозність питання утилізації небезпечних боєприпасів, озброєнь і їхніх елементів і свою відповідальність, наша держава в міру своїх обмежених матеріальних можливостей вживає заходів для його вирішення. Зрозуміло, що власними зусиллями Україна не розв’яже цю проблему і за десятки років. Саме тому при розв’язанні цієї загальнонаціональної проблеми наша держава розраховує на міжнародну допомогу потужних організацій, які мають відповідні органи й матеріально-технічні можливості.

За рівнем небезпеки для населення й шкідливого впливу на навколишнє середовище найнебезпечнішими стають сховища й склади боєприпасів. Події в Артемівську (2003 р.), під Мелітополем (2004 р.), Новобогданівкою (2006 р.) і Харковом (2008 р.), які призвели до складних екологічних, економічних і соціальних наслідків, свідчать про кризову ситуацію, яка склалася на об’єктах військової діяльності – сховищах для зберігання зброї.

Сучасний екологічний стан нашої держави має неприховані загрози для національної безпеки: техногенну перевантаженість, негативні соціально-екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи; погіршення екологічного стану водних басейнів; необхідність подолання негативних наслідків воєнної та іншої екологічно небезпечної діяльності; недостатню ефективність утилізації токсичних й екологічно небезпечних відходів.

Під час соціологічного опитування, коли громадянам України запропонували відповісти на запитання: “Чи хочуть вони, щоб у разі якоїсь загрози, екологічного чи техногенного лиха нам допоміг Альянс, НАТО як інституція?” – майже 70 % відповіли ствердно. На жаль, надмірна політизація співробітництва з НАТО стала для України певним стримуючим чинником, який може негативно впливати на динаміку розвитку подальшого співробітництва у сфері врегулювання надзвичайних ситуацій. Великого значення в цьому контексті набуває широкомасштабна інформаційно-просвітницька робота, яка вже проводиться в Україні і має на меті роз’яснення практичних аспектів співробітництва Україна-НАТО, зокрема, й у сфері врегулювання наслідків надзвичайних ситуацій і подолання криз. Громадяни України мають нарешті дізнатися, якими можуть бути практичні результати від співробітництва з Організацією, що полягають у координації заходів на національному й міжнародному рівнях на випадок ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, удосконаленні взаємосумісності на рівні місцевих цивільних і військових рятувальних служб у разі виникнення терористичної загрози або катастрофи природного чи техногенного характеру.

Основні шляхи оптимізації екологічного співробітництва Україна-НАТО передбачають передусім проведення внутрішніх реформ. Міністерству з надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи доцільно створити ефективну систему інформування й прогнозування для населення на випадок надзвичайних ситуацій. Міністерству освіти й науки потрібно більше уваги приділяти впровадженню екологічної освіти в середній і вищій школі, а на державному рівні необхідно виробити глибинну екологічну стратегію на основі новітніх технологій, наукової підтримки, вироблення й упровадження відповідної нормативно-правової бази та підготовки кадрів.

Статтю підготовлено з використанням наступних джерел: офіційний веб-портал Верховної Ради України (http://www.rada.gov.ua); веб-портал Урядовий портал (http://www.kmu.gov.ua/); офіційне інтернет-представництвоПрезидента України (http://www.president.gov.ua); веб-портал МЗС (Україна – НАТО), а також статтю В. Корнілової «Екологічне співробітництво Україна–нато:сучасні напрями та перспективи подальшого розвитку»


Залишити коментар

Лимит времени истёк. Пожалуйста, перезагрузите CAPTCHA.